ВО "Свобода"

ENG

9 лютого
Міський голова свободівець Олександр Наконечний ‒ про медицину катастроф
Міський голова свободівець Олександр Наконечний ‒ про медицину катастроф

Олександр Наконечний, свободівець, волонтер, парамедик, брав активну участь у Революції гідности, здобув освіту інженера-електрика та диплом в Національній академії державного управління при Президентові України. Нині націоналіст міський голова Карлівки, який часто відвідує передову, де часом витягає хлопців з-під обстрілів та рятує їм життя. Так, у червні 2016 року він разом із побратимами-парамедиками рятував життя українському воїну-співаку Василю Сліпаку "Міфу", однак снайперська куля не залишила шансів.

Бути парамедиком-добровольцем на війні ‒ нелегка справа. Чимало людей спробували себе в цій ролі на початку війни, згодом припинили приїздити на Донбас. Але це не про Олександра Наконечного. Тож говоримо зі свободівцем про будні парамедика, про складнощі, небезпеки та порятунок хлопців на війні.

Олександре, Ви нещодавно повернулись з ротації на схід. Розкажіть про свій досвід.

Так, два тижні, з 15 по 29 січня, спільно з тактичними медиками із громадського об'єднання "ASAP RESCUE" я надавав медичну допомогу бійцям й мешканцям під Горлівкою (Зайцеве, Торець). Додавши всі святкові вихідні, якраз вистачило на двотижневу офіційну відпустку, за цей час мої обов'язки виконував секретар ради. На схід вирушив добровольцем та приєднався до "ASAP". Разом із екіпажем, який складається з реанімобіля, водія та парамедика ми маємо евакуювати поранених українських військових з "червоної" та "жовтої" зон і допомагати місцевим жителям у прифронтових селах, доправляли до стабілізаційного пункту або до шпиталю.

Як Ви стали парамедиком на війні?

Тактична медицина відрізняється від звичайної. Бувають випадки, коли лікар розводить руками і нічого не робить, а парамедики рятують. Варто зазначити, що жодного професійного медика в ASAPі немає. Я, як і більшість, проходив військові збори, відвідував вишколи, також запрошував інструкторів у Карлівку. Мені вдалося освоїти уміння тактичної медицини, тому й поїхав допомагати на Донбас.

Цим потрібно цікавитися. Я знайшов багато довідників з анатомії, фармакології та рецептури. Потрібно орієнтуватися в термінах. Бувають ситуації, коли ти вже на місці намагається знайти інформацію про те, як застосувати той чи той препарат, бо часто бувають нетипові ситуації.

Людина за один раз не стане парамедиком, для цього потрібен час та практика. Спочатку хлопці-медики мене сприймали як людину, яка гіпотетично може зайняти місце парамедика. У 2016 році у результаті тяжкого бою було багато поранених, а медиків не вистачало. Знаючи, що я маю навички з тактичної медицини, командир дав команду діяти мені як парамедику, хоча на той момент не мав з собою необхідних препаратів.

Парамедики забезпечують, щоб поранений із мінімальними втратами дожив до наступного етапу евакуації. Зупинити кров, перев'язати, також потрібно знати основи фармакології, щоб не нашкодити. Якщо у людини алергія на препарат, наприклад, на знеболювальне, то до поранення може додатися анафілактичний шок. Все як на операційному столі чи реанімаційному відділенні, тільки ми це робимо "на ходу", коли автівку підкидає на дорозі. Потрібно попасти голкою у вену, котрої вже не видно, навіть доводилося робити укол в кістковий мозок.

На постійну ротацію, котра триває місяць приїздять люди різних професій, наприклад, письменники та інженери. Кваліфіковані лікарі рідко прибувають.

Мало знати, потрібно вміти приймати рішення в різних ситуацій, потрібно постійно навчатися. Всі починають з обов'язків санінструктора. Потрібно доводити, що ти щось вмієш.

Чим доводиться займатися на Донбасі?

За два тижні ми евакуювали близько десяти людей. На щастя, випадки легкі. Був один виїзд на ДТП ‒ троє людей отримали пошкодження середньої тяжкості ‒ ми їх доправили до Бахмацької районної лікарні. Загалом чергували, відвідували села, куди бояться виїжджати штатні лікарі, налагоджували комунікацію з військовими та займалися гуманітарною роботою.

На саму лінію ми не їздимо ‒ під'їжджаємо 200‒400 метрів до обстрілів. Поранених нам доставляють на спеціальну точку евакуації, яка узгоджується з начмедом бригади. На реанімобілі ми без світла від'їжджаємо з пункту, а на безпечній відстані від передової, вмикаємо сирену та на швидкості 100 км/год прямуємо до шпиталю, а тим часом парамедик бореться за життя пораненого ‒ це медицина катастроф.

Розкажіть про умови роботи й життя парамедика?

Ми вимушені були працювати у складних погодних умовах: сніг, заметілі, мороз… Автівка часто застрягала, тож ми посеред ночі її витягували власними силами. Мешкали у пересувних трейлерах на колесах. Все було організовано для польового табору, ніхто туди за міськими зручностями не приїздить. Продуктивна та злагоджена робота.

Разом з бійцями ми відсвяткували День соборности. На передовій, під час війни, сильно не розслабишся ‒ постійно у стані бойової готовності. Волонтери привозили гостинці та свіжу пресу.

І на останок…

Крім відчуття виконаного обов'язку, я познайомився з новими людьми. Хтось має бути тилом. Потрібно взяти волю в кулак і робити ту роботу, яку повинен. Від неї залежить, врятуєш ти людину чи ні. А війну ми обов'язково виграємо!

"Екстрену медичну службу Хоттабич" ("ASAP RESCUE") добре знають на сході. Зараз організація 100% задіяна для надання евакуаційної та медичної допомоги всім постраждалим під час війни в Донецькій області. "ASAP RESCUE" ‒ це більше 200 волонтерів, це команда однодумців і небайдужих людей, які проводять евакуацію поранених і планово-профілактичний об'їзд як блокпостів передових позицій, так і населених пунктів в "сірій" зоні проведення так званої АТО.

Окрема подяка парамедикам Тетяні Скиртач ("Ромашка"), Людмилі Плаксіній ("Ромашка") та засновнику й керівнику "ASAP RESCUE" Іллі Лисенку ("Хоттабич").

Прес-служба Полтавської обласної організації ВО "Свобода"